Нелегкий тепер час для нашої неньки- України. Ми пережили 1-шу Світову війну, 2-гу Світову, а тут 21 століття, хто б міг подумати, що в цей період наук і відкриттів, почнеться ще одна війна? Скільки людських сердець полягло за чиїсь примхи?! Але ж, це – людські серця! Невже вони народжені, щоб помирати, ще не побачивши Світ, не зрозумівши найсолодші смаки всього життя? Але наші Воїни стоять, оберігаючи, захищаючи кордони нашої Вітчизни. Тисячі українців моляться за здоров`я наших Героїв. А люблячі серця дорогих матерів палають болем, відпускаючи частинки самих себе – своїх синів. Відпускає мати, не знаючи, чи повернеться син живим і здоровим! Не знаючи, чи зможе ще, хоч на хвилинку зазирнути у вічі свого сина! Це- біль і смуток! Але ми всі надіємось і віримо у перемогу.

Однією з таких матерів є мама нашого односельця Благи Віталія Ірина Володимирівна. Її серце щодня обливалось жалем і болем,відпустивши свого старшого сина,нашого героя- Віталика захищати кордони нашої незалежної держави. 7 місяців юнак воював, не бачивши рідних, бувши далеко від своїх рідних куточків, а йому ще нема й двадцяти. І ось, настав той день, коли на обличчі матусі з`явилася посмішка- її рідний син повертається додому! З хлібом  і сіллю, з квітами на руках зустрічали учні Мирутинського НВК,  жителі с.Мирутин свого героя.

Така зустріч була несподіванною для хлопця. Воїн- герой, пройшовши Слав`янськ, Луганськ та багато інших гарячих точок, тут став  простим сільським хлопцем і не втримав своєї сльози…

Віталику, дякуємо тобі і всім тим, хто береже наші терени, дивлячись смерті прямо у вічі! Ви- наші герої, які ціною свого життя оберігаєте наші. А герої не вмирають! Слава Україні!!!