Ми, українці, зараз переживаємо тяжкий час. Вирішується доля України. Відбувається те, чого ми не очікували від нашого старшого брата – Росії. Ми не знаємо, що чекає на нас завтра!

Але ж ми – українці – велика і сильна нація, у нас одна історія, одні надії, ми козацькі нащадки – єдині і нездоланні. Здавна славимося своєю мужністю. Героїзмом і відвагою. Лише у наших жилах тече козацька кров. І саме від нас залежить майбутнє нашої Батьківщини.

Важко уявити, скільки крові пролилося на Майдані. Скільки невинних полягло сердець! Але вони боролися і відстоювали краще життя для нас. Події Революції Гідності назавжди закарбувалися на сторінках історії всього людства. Саме 20 лютого вся Україна хвилиною мовчання вшановувала пам’ять всіх своїх героїв.

Не можливо не згадати про сьогоднішню війну на Сході нашої прекрасної України. Здається, немає такої школи чи садочка, де б діти не писали листи зі словами підтримки та вдячності героям, збирали кошти для закупівлі військових потреб, розмальовували малюнки.

А доставкою всіх цих речей на Схід займаються волонтери, яких в Україні, як виявилось, є багато. Це є ще одним доказом нашої єдності і підтримки. Вони є надзвичайно добрими людьми, людьми з великої букви.

Одним із таких є шанований чоловік з с. Берездів  – Руденко Віктор Анатолійович, який відгукнувся і приїхав до Мирутинського НВК на зустріч із старшокласниками.

Це - надзвичайна людина, учасник Революції Гідності, волонтер, громадський активіст з високою мораллю, їздив у зону АТО з підтримкою, не боячись за своє життя.

Ця людина створена,  щоб творити добро. Здається, що з його серця пламеніє любов до всього живого. Слова, що лунали з його вуст, наповнені справжньою щирістю. А його теплий і добрий погляд доторкнувся до струн душі кожного із нас.

Тому ми, учні Мирутинського НВК, хочемо подякувати вам, Вікторе Анатолійовичу, за всю вашу працю, за те, що ви зробили для України і просто за те, що ви є.

Подробиці розповіді Віктора Анатолійовича ми переповідати не будемо, так як читачі могли ознайомитися з ними в попередніх випусках газети «Трудівник Полісся» (стаття Лариси Ніжнік «Щоб наша країна не стала королівством олігархів»).

Низький уклін Тобі, людино мила!

За усе, що Ти для нас зробила…

Альона Мартинюк (10кл.),